Директор самозвільняється без рішення (протоколу) засновників. Які наслідки?

Частими в теперішній кризовий час стали випадки, коли засновники залишають власне створене підприємство на Божу волю і на плечі директора. Тим не менш, відсутність в засновника інтересу до справ підприємства, ігнорування обов’язками щодо управління – не позбавляє підприємство обов’язків перед працівниками, кредиторами, державними органами влади та управління (зокрема щодо здавання звітності, своєчасності сплати обов’язкових платежів, погашення боргів, виплати зарплати тощо).

Як вести себе при цьому керівнику? Керівник підприємства, як посадова особа, нестиме відповідальність за своєчасність здавання звітності до контролюючих органів, органів статистики, фондів соціального страхування і т.д. Одночасно, парадоксальна ситуація: за п. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Отже, початково, відповідальність щодо бухгалтерського обліку і звітності могла би бути й покладена на власника (власників), а не на директора. Проте, виходячи з норм спеціального законодавства (що визначає порядок нарахування та сплати обов’язкових платежів, декларування та саме основне - відповідальність) та загальними нормами права, - як то: ст. 96 Цивільного кодексу, ст. 219 Господарського кодексу – засновники (власники) знімають з себе всю відповідальність по зобов’язаннях підприємства. Отже, в загальному, українське ліберальне законодавство дає можливість засновнику уникати відповідальності по зобов’язаннях власноствореного «дитя».

Керівник не має права повести себе аналогічно засновнику і залишити підприємство без того, щоб зняти з себе відповідальність. Але, як вчинити, коли керівник призначений (обраний) на посаду згідно протоколу чи рішення засновників (без укладання контракту)? Зібрати засновників, котрі самоусунулись – зачасти неможливо. Як вийти з такої ситуації?

Перш за все, звернімось до статті 38 Кодексу законів про працю  України «Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника»:

«Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості,
підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник».

Отже, Закон – на стороні працівника: працівник-директор має таке ж право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, як і будь-який інший працівник – не – директор.

Для цього вважаємо за доцільне працівнику-керівнику дотримуватись наступного алгоритму (рекомендовано):

1. Надіслати на останню відому адресу засновників заяву про звільнення за власним бажанням з супровідним листом, в якому працівник-керівник просить (вимагає) проведення позачергових зборів з винесенням питання звільнення на порядок денний. Поштове відправлення необхідно надіслати з повідомленням про вручення та описом вкладення;
2. На повноваженнях діючого (чинного) керівника – прийняти власну заяву та направити її на виконання відповідною резолюцією;
3. Організувати передачу справ, печатки, ввірених матеріальних цінностей. При цьому, доцільні можливі варіанти передачі справ: справи можна передати на збереження в архів, а підтвердження надіслати засновникам; справи можна пронумерувати та прошнурувати вручну й відіслати з описом вкладення засновникам і т.д. – головне, щоб було підтвердження передачі працівником-директором ввірених йому справ (документів, печатки). У випадку наявності майна, за яке працівник-керівник матеріально відповідальний, працівник-керівник проводить інвентаризацію, опечатує майно у складі комісії (або свідків), відповідний акт надсилає засновникам.
4. Скласти наказ про звільнення себе з дотриманням двотижневого строку, передбаченого ст. 38 КЗпПУ;
5. Занести запис в трудову книжку про звільнення;
6. Копію наказу про звільнення з супровідним листом направити в контролюючі органи: ДПІ, пенсійний фонд, органи соціального страхування, статистику. В супровідному листі повідомити про складення керівником обов’язків у зв’язку зі звільненням;
7. Надіслати державному реєстратору реєстраційну картку, в якій вказати зміни, що необхідно внести в держреєстр, проте – не зазначаючи того, яка особа приймається на посаду керівника у відповідних частинах реєстраційної картки.

Всі підтвердження процедури – копії поштових відправлень, наказ, копію заяви, актів і т.д. – зберігати строком, поки працівник-керівник не отримає інформації про ліквідацію підприємства (або ж до проходження терміну зберігання таких документів). Саме ці документи у своїй сукупності будуть зброєю для відсікання претензій та вимог контролюючих органів до керівника-працівника з часу його звільнення.
 

В.о. керівника відділу реєстрацій
Універсальної правничо-фінансової
аутсорсингової компанії «Вікторія»
Сіміна Валерія Андріївна