Інтернет – спільнота має допомогти правоохоронцям в очищенні мережі від дитячої «полунички»

Як би не заперечували відповідальні за дитяче благополуччя чиновники - в Україні існує проблема використання неповнолітніх у секс-індустрії та виробництві порнопродукції. Іноземців приваблює низький «кошторис» інтим-турів до України, де знайти потенційних клієнтів і партнерів, які бажають заробити – в якості акторів, операторів, режисерів, продюсерів, провайдерів чи просто «звідників» – не така вже й проблема в країні, де соціальні стандарти, м’яко кажучи, потребують покращення.
Іноземців приваблює низький кошторис інтим-турів до України

Незважаючи на ризик кримінального переслідування, ділки порноіндустрії рік від року нарощують «творчі м’язи», а заодно й рахунки у країнах із ліберально-банківською демократією. Хоча терпець правоохоронців урвався давно й, скажімо, ту ж Швейцарію невдовзі можуть примусити поділитися зі світовою спільнотою відомостями про підозрілі вклади та операції, чимало експертів схиляються до думки, що хитрунів, які вдало відмили нечестиві гроші (а серед них є й тримачі телеканалів, сайтів та друкованих посібників з «голої правди») – їх це майже не лякає.
По-перше, швейцарці до останнього захищатимуть свої банківські принади. А по-друге, світова практика свідчить: повноцінно викрити порнографів і довести справу до їхнього ув’язнення вдається вкрай рідко - не даремно ж кожен такий факт стає головною подією стрічки новин. Як те сталося з останнім повідомленням про виявлення у Криму секс-туриста з Німеччини, який упродовж чотирьох місяців шукав і знаходив серед тутешніх неповнолітніх 9-13-річних «партнерів» для утіх, а заодно і моделей для «приватного кіно». Примітно, що цього гей-педофіла привабив порівняно низький кошторис інтим-туру до нашої країни. На думку низки експертів, нині Україна перетворюється із країни вивозу, даруйте на слові, «людського матеріалу» у країну-виробника дитячого порно. Тобто, робити кіно «розміру ХХХ» у нас стає вигідною справою. Не виключено, що до нас вже їдуть юрби озброєних сучасною технікою операторів, сценаристів, гримерів й інших фахівців екстра-класу, які знаються на ліжкових сценах і високих гонорарах.
- Я би не сказав, що Україна є таким собі раєм для порнорежисерів чи адептів аматорського порно, хоча їх і затримували доволі багато, – зазначає старший оперуповноважений з особливо важливих справ Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України капітан міліції Руслан Пахомов. – Питання у дешевизні акторського «матеріалу» (особливо, коли мова йде про неповнолітні порномоделі), відносно невисоких тарифах оренди приміщень і сценічних майданчиків, житла, привабливій природній натурі українських краєвидів, що потенційно може «намагнічувати» інтерес продуцентів непристойних сценаріїв та появи відповідної картинки на відео і у всесвітній комп’ютерній мережі.
Не можемо не погодитися із висновком фахівця, але виникає питання у цьому сенсі - один чи два факти розбещення дітей і залучення їх до порноідустрії – це багато, чи мало? Не так і мало, якщо у вас самих є діти…
Для порнографів уже будують законодавчу «гільйотину»
Законодавча база протидії от такому «голівуду» в Україні є украй недосконалою: допоки в Україні немає кримінальної відповідальності за зберігання дитячого порно, а Інтернет-провайдери не зобов'язані повідомляти міліцію про факти розповсюдження. Проте в останній час, завдяки старанням видатного ініціативника пана Геннадія Москаля, парламент отримав чимало пунктів до роздумів і шансів знову стати корисною інституцією. Геннадій Геннадійович у законопроекті «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України (щодо захисту суспільної моралі)» №1340 від 14.01.2008 р., прийнятому в першому читанні цьогорічного червня, пропонує увести кримінальну відповідальність за купівлю, обмін, розповсюдження, збут і зберігання матеріалів, які містять дитячу порнографію, зокрема, в Інтернеті. Передбачається внесення змін і доповнень також до законів «Про захист суспільної моралі» і «Про телекомунікації». Провайдерів зобов'яжуть зберігати дані про всі клієнтські з'єднання, а у разі виявлення фактів розповсюдження дитячого порно – інформувати правоохоронців. Провайдери сповіщатимуть клієнтів і про незаконність відвідування порносайтів, а якщо «перше китайське» не діятиме, користувача відключатимуть і передаватимуть матеріали про нього до органів правопорядку. Остання норма не подобається декому у Інтернет-асоціації України, де заявляють, що «дані про з'єднання користувачів передбачає колосальний обсяг інформації, зберігання якої вимагатиме дорогого устаткування», себто натякають, що не завадило б виконання писаних норм забезпечити хоча б компенсаційним фінансовим ресурсом, що може стати черговим «головняком» у правозастосуванні. Інакше кажучи, користування Інтернетом може відчутно здорожчати.
Якщо згаданий закон, в якому врахували міжнародні конвенції, стандарти і досвід країн, що успішно протидіють дитячій порнографії, вступить у силу і належним чином виконуватиметься, ситуація зміниться докорінно. Нагадаємо: торік через законодавчі «прогалини» до жодного з провайдерів не застосували ст. 301 КК України (ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографії), адже донині не виписане визначення поняття «дитяча порнографія». Отже, перелічені операції із порноматеріалами каратимуться штрафом 500-700 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, обмеженням чи позбавленням волі на строк до п'яти років. Штраф від 700 до 1000 «мінімумів», або ж обмеження чи позбавлення волі на строк до семи літ загрожуватиме всім, хто збуватиме, розповсюджуватиме дитяче порно серед неповнолітніх.
Проект закону пропонує і довгоочікуване фахівцями визначення дитячої порнографії. Пропонується вважати продукцію порнографічною, якщо вона створена за участю дитини чи з використанням її образу, змістом якої є будь-яке зображення дитини або особи у сценічному образі дитини, що здійснює реальні чи змодельовані сексуальні дії, а також будь-яке зображення статевих органів дитини.
Віртуальні розваги із поміткою «made in Ukraine»
Якщо зазирнути в недавню історію, то одразу пригадується 2005 рік, коли викрили найбільший в українській історії порносиндикат, через сита і жорнова якого пройшло близько 1 тисячі дітей. Це викриття стало одним із успішних «пілотів» новоствореної міліцейської служби боротьби з торгівлею людьми. Тоді порушили кримінальну справу щодо чотирьох громадян України. Далі їхня доля склалася так: одного відпустили під час судового процесу, оскільки він отримав умовний термін, іншому дали волю через амністію, а двом фігурантам нічого «пришити» так і не вдалося. Таким чином звершилося правосуддя щодо вітчизняних порнографів…
Взагалі серед всесвітньовідомих, з дозволу сказати, діячів мистецтва найогиднішого штибу, який зумів прокласти транс’європейський «шляхопровід» перекачки візуальних і не тільки розваг із поміткою «made in Ukraine» для вибагливої західної клієнтури, найпомітнішим став всюдисущий італієць Сержіо Марцола. Хоча, як показує практика, бажаючих розщедритися на кругленьку суму за сеанс он-лайнівського кіндер-кохання вистачає по всі боки від Грінвічського меридіану та екватору.
Та яким би не був унікумом Марцола (а це справді так – йому самотужки у чужій країні вдавалося багато що зробити), але без помічників (читай – співучасників) серед українців навряд чи обійшлося. Але знайти їх не вдалося, як і тих, хто підтримував в українському сегменті інтернет-павутини далекосяжні плани й прожекти секс-вояжера з Апеннінського півострова. Легким переляком лишень відбувся наш співгромадянин, який двічі допомагав Сержіо винаймати житло у Харкові – щоразу той приїздив на півроку. Харків’янин пояснив (у рамках порушеної обласною прокуратурою в кінці 2007-го кримінальної справи), що не знав про справжнє призначення орендованих щедрим іноземцем апартаментів. У першій українській столиці італієць розповсюджував об’яви про цілком невинний, проте інтригуючий «модельний кастинг», який згодом виявився банальним обманом і зводився до фотографування дітей у непристойному ракурсі.
Із Італією, до речі, доволі складно співробітничати – їхня правоохоронна система є доволі закритою у сенсі розслідування кримінальних справ. Запити ДБЗПТЛ щодо Марцоли лишалися без відповіді, допоки італійці самі його не затримали. Звісно, що потім свого громадянина вони не віддавали, бо прагли розслідувати власну щодо нього справу. Коли ж «апеннінська відповідь» таки дійшла офісу українського МВС, було запізно, оскільки фігурант оперативного інтересу наших сищиків вже звично наминав у камері хоч і казенні, але такі рідні спагеті й гостру пасту. Руслан Пахомов каже, що Марцолу могли затримати й в Україні – все залежало від допомоги італійської поліції. Та не сталося…
Операція з викриття Марцоли («Коала») почалася в Австралії, де поліція знайшла відеоролики із двома дівчатками. Затим встановили, що зйомки відбувалися у Нідерландах й інших країнах, серед яких знайшлося місце Україні. Згодом матеріали «Коали» передали до США, де вона отримала шифр «Ахіллес». Загалом у світі за допомогою цих операцій встановили понад 10 тисяч педофілів – користувачів послуг Марцоли, які придбавали паролі доступу до відео в Інтернеті на 30 сайтах, або DVD (вартість диска була від 200 до 400 євро).
А ще пригадується ліквідація у 2007-му запорізькою міліцією порностудії, організованої громадянами Іспанії й Куби, які були розповсюджувачами, режисерами, операторами і навіть акторами водночас. Кубинець Міхаель й іспанець Родригес знаходили акторок (зокрема неповнолітніх) через шлюбне агентство у небагатих родинах. Та український суд виявив у цій справі найвищу міру гуманності, засудивши фігурантів до шести місяців умовного ув’язнення. Цікаво, що один із підозрюваних одружився… на українській актрисі, чиї принади допомогли йому заробити пристойні гроші.
Стати «відмінником» антипорнографічного фронту – мета благородна
Якщо ж говорити про останні викриття, то варто оповісти про вдалу розробку сищиків, яких зацікавив такий собі громадянин Ізраїлю, що постійно мешкав у Голландії і очолював команду українців, яка кілька років знімала і обробляла порнографічний матеріал у Києві. Ця справа стала зайвим підтвердженням вже висловленої нами тези про переорієнтацію порноіднустрії на облаштування сценічних майданчиків саме на українських теренах. От і у цьому разі порноактори із Росії і Західної Європи приїздили зніматися в Україну (зйомки також проходили в країнах, східної Азії і африканських курортів). Інша частина угрупування чекала на лідера, який привозив готовий київський «продукт», аби невдовзі розмістити на півтора десятках веб-сайтів. Клієнти купляли свіжі «еротичні історії» на персональних (для кожної дівчини) веб-сайтах за допомогою кредитних карток і універсальної платіжної системи CСBill. Скільки було користувачів - допоки невідомо, оскільки головні сервери секс-сервісу перебували у Нідерландах. Уже відомо, що до технічної підтримки роботи тих сайтів причетні працівники однієї із українських компаній, а актори дозволили собі бавитися легким і не дуже наркотичним допінгом.
Тим часом «погоріли» кілька орієнтованих на іноземців онлайн-студій, що працювали в Донецьку, Одесі й Макіївці. А на Дніпропетровщині працівники СБУ спільно з міліцією викрили порностудію, яка тривалий час діяла у Кривому Розі у варіанті відеочату.
У ДБЗПТЛ визнають: доволі непросто довести, що актор знає про комерційний характер порнозйомок і має з того власний зиск. Через те їх майже ніколи не притягують до відповідальності. Та інколи оперативникам допомагає вдача і просто уважність. Приміром, таплялося, що у кадр он-лайн камери чи на фото потрапляють «дрібнички», які можуть вивести на слід нелегальної студії. В реальних випадках викривальним ставав вигляд вулиці за вікном знімального майданчика, який вдавалося ідентифікувати, номерні знаки авто, документи або просто упізнані апартаменти відомих готелів чи обійсть. Втім, це може і заплутати розслідування, бо за допомогою монтажу за тим самим «вікном», яке насправді розташоване в Росії чи Угорщині, монтажери «поселяють» київські чи харківські краєвиди. У згаданий міліцейський департамент нещодавно потрапили порносвітлини із зображенням дітей і столичного Софіївського собору. Встановили навіть квартиру, звідки могла вестися фотосесія, але вона виявилася орендованою, причому наймачів знайти не вдалося.
Міжнародний центр у справах зниклих без вісті та експлуатованих дітей розробив п’ять критеріїв, за якими визначається стан справ із протидії розповсюдженню дитячої порнографії. Україна допоки відповідає тільки двом з них за результатами проведеного цим центром моніторингу 187 країн (у світі лише 5 країн «відмінників» у зазначеному сенсі – США, Австралія, Італія, Німеччина і ПАР). За умови прийняття законопроекту Геннадія Москаля наша країна відповідатиме як мінімум чотирьом згаданим оціночним визначникам. Найбільш проблемним залишається аспект обов’язків інтернет-провайдерів інформувати правоохоронні органи про факт розповсюдження порнопродукції за участю дітей, яке після остаточного схвалення закону стане тяжким злочином.
Насправді Інтернет-асоціація України має зголоситися допомогти у згуртуванні провайдерів навколо ідеї очищення інету від дитячої «полунички». Й у цій царині є над чим помізкувати. Приміром, архівні файли, через які можна встановити телефонний номер, з якого входили до мережі, зберігаються приблизно 10 діб і на час запиту щодо активізації того чи іншого сайту ідентифікувати правопорушника вже неможливо.
Щоб знайти порноакторів міліція «зустрічається» навіть з геями
- Нерідко жертвами педофілів, зокрема й тих, хто фіксує акти збочення на магнітні носії чи далі розповсюджує такі матеріали, є діти із неблагополучних родин, сироти, чи просто чада тих батьків, які не приділяють належної уваги вихованню власних нащадків, – запевняє заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України Ігор Галицький. – Звісно, є винятки, особливо коли йдеться про шахрайські схеми на кшталт відбору до модельних агентств чи акторського кастингу. Факти подібного зваблення ми виявляємо під час рейдів, особливо відпрацювань контингенту так званих дітей вулиці. Подеколи ми шукаємо «акторів» у приймальниках-розподільниках і у притулках з єдиною метою - щоб перевірити, чи ставали маленькі українці порномоделями. Ми навіть зустрічалися із представниками нетрадиційної секс-орієнтації – зокрема й у їхніх клубах, аби упевнитися, що вони там не займаються неподобством із дітьми. Але єдине, що нам могло сподобатися у більшості гей-клубів - що охорона не допускає всередину неповнолітню публіку. За те їм окреме «дякуємо»!
Ігор Галицький дає пораду батькам – вони мають слідкувати за поведінковими відхиленнями своїх дітей. І якщо є якісь підозри на предмет сексуальної наруги чи експлуатації – варто звернутися до КМСД та спеціалізованих психологів.
Насамкінець зазначимо: все одно багато що в борні із порно залежить від висновку експерта, який, як відомо, завжди суб’єктивний. Звісно, наші обнадійливі погляди спрямовані на Національну експертну комісіюУкраїни з питань захисту суспільної моралі. Але ми знаємо багато різних міркувань про те, як вона функціонує, тож не всі наші очікування мають оптимістичне забарвлення.
Допитливий читач знає, що до винесення висновку фахівцями під час проведення мистецтвознавчої експертизи (вивчення одного носія коштує 50 гривень) щодо визнання творів порнографічними, слідчі органи кримінальну справу за ознаками ст. 301 КК України порушувати не мають права. До того ж, досі не існує налагодженої системи взаєморозрахунків між «замовниками» - органами внутрішніх справ і «виконавцями» - експертними установами Мінюсту. Держава має знайти відповіді на ці питання, аби вони не ставали темами журналістських матеріалів й «салоганами» на плакатах під час пікетів розлючених батьків, чиї діти стали порнозірками…

Геннадій Карпюк
ДЗГтаМД МВС України