Основні напрямки розвитку законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів

Достеменно відомо, що функції становлять найважливішу складову управлінської діяльності, походять від загального змісту державного управління, складають змістову характеристику діяльності.

Функція державної реєстрації нормативно-правових актів, яку здійснюють органи юстиції, займає один із найбільших сегментів серед управлінських функцій у складовій управлінської діяльності сфери державної правової політики. Не намагаючись повністю розкрити та показати всю багатогранність зазначеної функції, коротко зупинимось лише на основних її аспектах та окреслимо напрямки вдосконалення законодавства, на яке вона спирається.

Необхідність здійснення органами юстиції функції державної реєстрації нормативно-правових актів закріплено в основному політико-правовому документі розвитку законодавства – Основному Законі України (стаття 117 Конституції України), при цьому порядок її здійснення має бути врегульований на законодавчому рівні.

Проект такого закону розроблено Міністерством юстиції України та внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Зазначений проект, спрямований на комплексне врегулювання проблем у сфері нормопроектування, визначає поняття нормативно-правового акта, установлює єдині вимоги до розроблення проектів усіх нормативно-правових актів, визначає їх види, форми, ієрархію. Окремою главою у ньому окреслено коло органів, акти яких підлягають державній реєстрації в органах юстиції, та механізм здійснення цієї функції, а також передбачено порядок урегулювання питання контролю за дотриманням законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Проте це лише проект законодавчого акта, а на сьогодні порядок здійснення органами юстиції функції державної реєстрації нормативно-правових актів врегульовано окремими статтями Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, Указом Президента України від 2 жовтня 1992 року № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”, постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та низкою нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, що регулюють питання подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та проведення їх державної реєстрації, скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, та проведення перевірок стану дотримання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Аналізуючи законодавство про державну реєстрацію нормативно-правових актів, яке є чинним на сьогодні, можна виділити три основні напрямки вдосконалення порядку здійснення органами юстиції функції державної реєстрації нормативно-правових актів – це:

коло актів та перелік їх ознак, за наявності яких ці акти підлягають державній реєстрації;

коло суб’єктів нормотворення, акти яких підлягають державній реєстрації;

механізм здійснення функції контролю за дотриманням суб’єктами нормотворення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Розглянемо перший напрямок вдосконалення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Процедура державної реєстрації застосовується органами юстиції до актів будь-якого виду незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами “Для службового користування”, “Особливої важливості”, “Цілком таємно”, “Таємно” та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що:

зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації;

мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

У зв’язку з цим зазначена процедура не застосовується до актів індивідуального характеру та дія яких вичерпується одноразовим застосуванням; директивних актів та актів рекомендаційного, роз’яснювального та інформаційного характеру, а також нормативно-технічного характеру.

Проте більшість запитів громадян та юридичних осіб, а також суб’єктів нормотворення пов’язані саме з потребою роз’яснення органами юстиції необхідності державної реєстрації того чи іншого акта, зокрема це стосується методичних рекомендацій, примірних форм договорів та інших форм документів, затверджених відповідними розпорядчими документами суб’єктів нормотворення.

Тобто вдосконалення об’єкта здійснення функції державної реєстрації має здійснюватись на законодавчому рівні та з метою встановлення чіткості в розумінні поняття “нормативно-правовий акт” та його ознак, оскільки навіть на сьогодні виникають питання щодо необхідності державної реєстрації службової кореспонденції органів державної влади та податкових роз’яснень, які затверджуються відповідним розпорядчим документом контролюючого органу, проте не мають сили нормативно-правового акта. Тобто можливість тлумачення зазначених ознак та неоднозначного розуміння їх суб’єктами нормотворення призводить до необхідності надання органами юстиції відповідних роз’яснень. Зазначене вимагає провести відповідне “реформування” в законодавстві про державну реєстрацію нормативно-правових актів шляхом унесення відповідних змін до нього.

Крім цього, вражає існування винятків у законодавстві, наприклад підзаконних нормативно-правових актах, якими встановлено можливість застосування нормативно-правових актів окремих центральних органів виконавчої влади без проходження обов’язкової процедури державної реєстрації цих актів у Міністерстві юстиції.

Наприклад, статтею 3 Указу Президента України від 28 квітня 1998 року № 335 “Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України” встановлено, що на рішення НКРЕ не поширюється дія Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” в частині встановлення цін і тарифів, за винятком цін і тарифів для населення, та на рішення Комісії щодо функціонування ринків, що регулюються Комісією.

Зазначена норма є єдиною підставою для неподання на державну реєстрацію нормативно-правових актів НКРЕ, за винятком цін і тарифів для населення, і тому не узгоджується із Конституцією України та законодавством про державну реєстрацію, яке на сьогодні не містить жодних застережень щодо непоширення його на будь-які органи, і, враховуючи викладене, її пропонується виключити.

Проаналізувавши законодавство про державну реєстрацію щодо кола органів, акти яких підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції, можна стверджувати про необхідність уніфікації на законодавчому рівні переліку суб’єктів нормотворення.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Проте у зв’язку з постійними змінами в системі органів державного управління, які пов’язані не тільки із створенням, але й з припиненням у зв’язку з реорганізацією цих органів, перелік центральних органів виконавчої влади та відповідно їх територіальних органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції, постійно змінюється. Зокрема, лише протягом 2007 року їх кількість збільшилась на 8 одиниць (наприклад, на базі реорганізованого Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України утворено Міністерство регіонального розвитку та будівництва України і Міністерство з питань житлово-комунального господарства України).

При цьому цей перелік поповнюється за рахунок зокрема урядових органів державного управління та установ, що діють у складі центральних органів виконавчої влади чи при цих органах, та які на законодавчому рівні уповноважені на прийняття нормативно-правових актів (наприклад, Державна служба з охорони прав на сорти рослин (стаття 9 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”), Державна комісія України по запасах корисних копалин (стаття 45 Кодексу України про надра, стаття 7 Закону України “Про державну геологічну службу України”, підпункт 16 пункту 4 Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2000 року № 1689), Головна державна інспекція захисту рослин (стаття 12 Закону України “Про захист рослин”)).

Крім того, коло суб’єктів нормотворення розширюється також за рахунок органів, які не належать до центральних органів виконавчої влади. Наприклад до кола суб’єктів нормотворення, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції, уведено Національний банк України - особливий центральний орган державного управління (стаття 56 Закону України “Про Національний банк України”) та відповідні фонди соціального страхування, які є органами, що здійснюють керівництво й управління загальнообов’язковим державними соціальним страхуванням відповідних видів та здійснюють контроль за використанням цих коштів, а також належать до цільових позабюджетних страхових фондів і є самоврядними неприбутковими організаціями (стаття 61 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, стаття 11 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, стаття 17 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”).

Таким чином, з одного боку, постійні зміни в системі органів державного управління поступово розширюють цей перелік, а, з іншого боку, законодавство вимагає його звуження в частині виключення зі складу цього переліку органів господарського управління та контролю, державна реєстрація нормативно-правових актів яких не передбачена статтею 117 Конституції України.

Тобто друге питання, яке необхідно вирішити в законодавстві про державну реєстрацію нормативно-правових актів, – це уніфікація на законодавчому рівні кола суб’єктів нормотворення, нормативно-правові акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції. При цьому необхідно виключити органи господарського управління та контролю із кола суб’єктів нормотворення, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції. У зв’язку з цим до прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти” необхідно внести відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, з наступним приведенням у відповідність до них інших нормативно-правових актів з цього питання.

Про необхідність удосконалення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів у цьому напрямку свідчить кількісний показник звернень фізичних та юридичних осіб, а також органів державної влади щодо роз’яснень з приводу кола органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції, які становлять близько 30 % від усіх звернень до Міністерства юстиції щодо роз’яснення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Зазначене зокрема стосується актів Міжвідомчої комісії з питань державних закупівель, правовий статус якої визначено статтею 33 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” та затвердженим нею відповідно до частини четвертої цієї статті Положенням про Міжвідомчу комісію з питань державних закупівель (рішення від 21 березня 2007 року № 01/1рш), як колегіального постійно діючого органу з питань державних закупівель, що створений при Рахунковій палаті з метою забезпечення прозорості та відкритості державних закупівель.

Тобто, оскільки Міжвідомча комісія з питань державних закупівель не належить до кола органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, а її рішення та висновки, прийняті в межах компетенції, відповідно до вимог Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” є обов’язковими для виконання замовниками, учасниками, іншими особами, яких вони стосуються (частина сьома статті 33 цього Закону), зазначені рішення та висновки не є нормативно-правовими актами та не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Приблизно такий самий відсоток займають звернення фізичних та юридичних осіб, а також органів державної влади щодо необхідності державної реєстрації нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а тому варто зупинитись та розглянути питання введення до кола органів, акти яких підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції, - органів місцевого самоврядування.

Так, крім відомчих нормативно-правових актів, на місцевому рівні застосовуються також прийняті в межах повноважень, визначених законом, рішення органів місцевого самоврядування, які відповідно до статті 144 Конституції України є обов’язковими до виконання на відповідній території. Наприклад, статтею 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням тощо. Такі нормативно-правові акти безпосередньо зачіпають права й законні інтереси громадян, а правова експертиза та державна реєстрація їх на сьогодні не здійснюється.

З метою створення єдиного правового поля в Україні та захисту прав і свобод громадян пропонується запровадити державну реєстрацію нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування шляхом прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти” та внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Як додатковий аргумент необхідності зазначеного можуть слугувати особливості здійснення виконавчої влади в місті Києві, установлені Законом України “Про столицю України - місто-герой Київ”, відповідно до вимог якого на сьогодні місцеві державні адміністрації міста Києва, у тому числі Київська міська державна адміністрація, паралельно здійснюють повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування. При цьому нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку (стаття 41 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”) на цьому неодноразово наголошувало Міністерство юстиції України.

Проте така система органів призвела до формування у них вибіркового підходу до виконання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів в залежності від повноважень Київської міської державної адміністрації як місцевого органу виконавчої влади, чи як виконавчого органу місцевого самоврядування, згідно з якими приймається той чи інший нормативно-правовий акт, що, у свою чергу, призвело до створення плутанини та стало підставою для уникнення виконання суб’єктами нормотворення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Прикладом цього є матеріали річного листування Міністерства юстиції України та Київської міської державної адміністрації щодо виконання останньою законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, зокрема стосовно розпоряджень з питань установлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Ураховуючи викладене, слід зазначити, що органи юстиції, здійснюючи державне управління у сфері державної правової політики, включаючи державну реєстрацію нормативно-правових актів, наділені повноваженнями владного характеру, тобто здійснюють розпорядчу (владну) діяльність у вигляді прийняття загальнообов’язкових приписів, організації їх виконання та контролю за цим процесом.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів від 28 грудня 1992 року № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” органам юстиції, що здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів, з метою контролю за виконанням суб’єктами нормотворення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів надано право перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів у разі потреби вимагати подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях. За результатами перевірок та в разі потреби органи юстиції інформують Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, відповідні органи прокуратури та засоби масової інформації.

Зазначеною постановою керівників міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю зобов’язано в місячний строк повідомляти відповідні органи юстиції про вжиті заходи. Для встановлення чіткого механізму проведення таких перевірок наказом Міністерства юстиції від 1 лютого 2005 року № 13/5, зареєстрованим у Мін’юсті 1 лютого 2005 року за № 121/10401, затверджено Порядок проведення органами юстиції перевірок стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Практика роботи органів юстиції з контролю за виконанням суб’єктами нормотворення законних вимог органів юстиції щодо усунення порушень законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, виявлених у процесі перевірок цих суб’єктів, свідчить, що останні зволікають з їх виконанням. Оскільки органи юстиції не наділені необхідними важелями впливу щодо цих суб’єктів, робота з контролю за виконанням останніми відповідних вимог зводиться до постійних листів-нагадувань.

Наприклад, за результатами проведених органами юстиції протягом 2004 – 2007 років перевірок стану дотримання суб’єктами нормотворення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів залишається стабільним показник нормативно-правових актів (10 відсотків від загальної кількості нормативно-правових актів, поданих на державну реєстрацію до органів юстиції), які не подаються суб’єктами нормотворення на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та направляються до виконання без державної реєстрації.

Тобто масовий характер порушень законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів та необхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищем, яке не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересам держави, свідчать про потребу у врегулюванні питання адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Адміністративна відповідальність як правовий інститут є ознакою механізму державного управління та засобом охорони всіх суспільних відносин, які потрапляють у сферу державного управління. При цьому процес реалізації органами юстиції такої функції державного управління, як контроль, зокрема за дотриманням законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, буде завершеним у разі притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у його порушенні.

Таким чином існуючу проблему можна вирішити наступним шляхом:

установити адміністративну відповідальність посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів шляхом унесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення;

запровадити проведення щоквартальних перевірок суб’єктів нормотворення, які не виконують законних вимог органів юстиції щодо усунення порушень законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів шляхом унесення відповідних змін до Порядку проведення органами юстиції перевірок стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 1 лютого 2005 року № 13/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 1 лютого 2005 року за № 121/10401. При цьому додатково встановити механізм проведення за згодою суб’єктів нормотворення камеральних перевірок шляхом щомісячного направлення ними переліків прийнятих розпорядчих документів за звітний період і у зв’язку з цим провести пілотний проект “Співпраця контролюючого та підконтрольного органів”. Це дасть змогу скоротити кількість перевірок суб’єктів нормотворення та призведе до попередження порушення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів;

відповідно до законодавства звертатись до суду щодо скасування нормативно-правових актів, виявлених за результатами перевірок, які підлягали державній реєстрації у відповідних органах юстиції, проте на державну реєстрацію не подавались, та відкликання з місць застосування листів, якими були встановлені правові норми, що мали бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом суб’єкта нормотворення та зареєстрованому у відповідному органі юстиції в установленому законодавством порядку, у зв’язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України, яким встановлено порядок судового вирішення всіх публічно-правових спорів, зокрема спорів між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

готувати на розгляд Президентові України матеріали щодо скасування відповідно до частини восьмої статті 118 Конституції України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України;

у зв’язку з набранням чинності Законом України “Про Кабінет Міністрів України” та відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів від 28 грудня 1992 року № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та розпорядження Кабінету Міністрів від 29 серпня 2005 року № 371-р “Про заходи щодо неухильного виконання законодавства з питань державної реєстрації нормативно-правових актів” готувати проекти розпоряджень Кабінету Міністрів про скасування актів центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій повністю чи в окремій частині в разі їх невідповідності Конституції і законам України, актам Президента України, постановам Верховної Ради України та актам Кабінету Міністрів;

відмовитися від здійснення не властивої органам юстиції функції аналізу службової кореспонденції суб’єктів нормотворення на предмет порушення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, оскільки зазначене виходить за межі повноважень органів юстиції як контролюючих органів за дотриманням законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, оскільки відповідно до законодавства листи суб’єктів нормотворення – це їх службова кореспонденція, яка надсилається відповідному адресатові та не може містити нових правових норм, а має роз’яснювальний, інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами.

Враховуючи вищевикладене можна зробити наступні висновки.

Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. І в цій справі важлива роль належить Міністерству юстиції України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної правової політики, спрямованої на розвиток національної правової системи, створення і реалізацію правових норм, зміцнення режиму законності та безпеки, формування у населення розвинутої правової культури та правового світогляду, утвердження принципів справедливості, верховенства права, забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності.

Однією з правових форм діяльності органів юстиції у забезпеченні державної правової політики та невід’ємним засобом захисту прав і свобод людини є здійснення правової експертизи та державної реєстрації нормативно-правових актів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, яку запроваджено відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" з 1 січня 1993 року.

Ураховуючи те, що зазначений напрямок діяльності органів юстиції є одним з невід’ємних засобів забезпечення та захисту конституційних прав і свобод громадян та юридичних осіб, на сьогодні назріла потреба впорядкувати нормотворчу діяльність на рівні закону, оскільки нормотворча діяльність, державна реєстрація нормативно-правових актів дають змогу забезпечити здійснення органами юстиції контролю щодо законності нормативно-правових актів як на стадії підготовки відповідних проектів, так і на стадії вже прийнятих актів.

При цьому нині впорядкувати нормотворчу діяльність суб’єктів нормотворення можливо лише шляхом прийняття Закону України „Про нормативно-правові акти”. Цей Закон повинен визначити вимоги до нормативно-правового акта, види й юридичну силу таких нормативно-правових актів; порядок здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів, зокрема подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію, проведення правової експертизи та державної реєстрації нормативно-правового акта, коло органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації; компетенцію органів на видання нормативно-правових актів, установити засади їх підготовки, у тому числі обговорення населенням, прийняття та набрання чинності; порядок їх тлумачення, обліку і систематизації, що сприятиме усуненню та подоланню прогалин і суперечностей в нормативно-правових актах, їх неухильному виконанню всіма органами державної влади та їх посадовими органами, а також взагалі всім населенням.

Складним і актуальним є питання державної реєстрації нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Проте з метою проведення всебічної правової експертизи всіх нормативно-правових актів, незалежно від того, чи діє акт на території всієї держави, чи лише в межах певної адміністративно-територіальної одиниці, необхідно запровадити державну реєстрацію актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

З метою врегулювання питання адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, досягнення відповідного рівня дисципліни посадових осіб суб’єктів нормотворення щодо додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів та забезпечення належного рівня порядку управління та захисту прав і свобод громадян забезпечити супроводження розгляду у Верховній Раді України Закону України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів” (№ 957-V), який було прийнято 19 квітня 2007 року та підтверджено результати голосування щодо нього 29 травня 2007 року, проте ветовано Президентом України 13 червня 2007 року.

Привести законодавство про державну реєстрацію нормативно-правових актів у відповідність до статті 117 Конституції України в частині виведення із складу органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації, органи господарського управління та контролю. При цьому необхідно також привести у відповідність до зазначеної статті Конституції України підзаконні нормативно-правові акти, якими встановлено можливість застосування нормативно-правових актів окремих центральних органів виконавчої влади (НКРЕ) без проходження обов’язкової процедури державної реєстрації цих актів у Міністерстві юстиції.

Крім того, приведенню у відповідність до законодавства підлягає постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” в частині кола актів та переліку їх ознак, за наявності яких ці акти підлягають державній реєстрації, а також кола суб’єктів нормотворення. Відповідний проект нормативно-правового акта на сьогодні підготовлено Міністерством юстиції України.

При цьому пов’язані з вищезазначеним відповідні зміни у нормативно-правових актах Міністерства юстиції, у тому числі щодо проведення органами юстиції перевірок стану додержання суб’єктами нормотворення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів в частині періодичності цих перевірок та їх видів, завершать на даному етапі процес вдосконалення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Джерело