ПОСТАНОВА ВГСУ № 03/114-38 від 18 лютого 2010 р.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2010 р.

№ 03/114-38

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя

Судді:

Борденюк Є. М.,

Могил С. К.,

Самусенко С.С.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Простір"

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2009 року

у справі

№ 03/114-38 господарського суду Волинської області

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Луцьк"

до

приватного підприємства "Простір"

про

стягнення 83 202, 14 грн.,

за участю представників :

позивача :

Парафенюк А.С., Парафенюк С.Л.,

відповідача :

не з’явились,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Волинської області від 21 вересня 2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2009 року, позовні вимоги ТОВ "Ліхтнер Бетон Луцьк" задоволено частково, стягнуто з ПП "Простір" 78 608, 46 грн. основного боргу, 1 634, 55 грн. інфляційних втрат, 374, 74 грн. 3% річних, а також судові витрати. У задоволенні вимог про стягнення пені судами відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів та обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення змінити. При цьому, в тексті касаційної скарги відповідач зазначає про необхідність зміни судових рішень шляхом розстрочення їх виконання на один рік, а в прохальній частині скарги просить Вищий господарський суд України прийняти рішення про надання відстрочки виконання судових рішень.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог касаційної скарги з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, судом першої та апеляційної інстанцій досліджено наявні докази, зокрема, видаткові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, а також акт, складений про перевищення норм розвантаження, на підставі яких судами встановлено, що позивач поставив відповідачу бетон загальною вартістю 575 191, 15 грн., а також виявлено наявність у відповідача зобов'язання з оплати 549 грн. за перевищення норми розвантаження.

Судами також встановлено, що відповідач за поставлений товар та перевищення норми розвантаження розрахувався лише частково, в розмірі 497 122, 69 грн., наслідком чого стало утворення у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 78 608, 46 грн.

Вирішуючи господарський спір між сторонами даної справи, суди керувались, зокрема, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Судами також враховано тотожні вимоги до господарюючих суб'єктів, встановлені ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає, що судами обох інстанцій правильно застосовано норми матеріального права до спірних відносин сторін, відтак, погоджується з ґрунтовними висновками судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 78 608, 46 грн. основного боргу, з огляду на встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого товару.

Щодо вимог позивача про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції, то висновки судів про їх обґрунтованість є вірними та вичерпними, зроблені при правильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а отже, з відповідача на користь позивача за наявності достатніх підстав стягнуто 1 634, 55 грн. інфляційних втрат та 374, 74 грн. 3% річних. Висновки судів про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення пені є такими що відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з недотриманням сторонами письмової форми погодження умов про її нарахування.

Судами також зроблено вірний висновок про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду з урахуванням досліджених судами матеріалів справи. Додатково слід зазначити, що підприємницькою діяльністю в розумінні положень Закону України "Про підприємництво" є безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

З урахуванням викладеного, посилання відповідача на кризові явища в країні, не є тими виключними обставинами в розумінні ст. 121 ГПК України, лише на підставі яких можна вважати обґрунтованими вимоги про розстрочення виконання судових рішень. Крім того, зазначені скаржником явища мають загальний характер та в повній мірі стосуються обох сторін у справі.

Оскільки матеріали справи свідчать про те, що судами попередніх інстанцій вирішено господарський спір за результатом повного та об’єктивного розгляду всіх необхідних обставин справи при правильному застосуванню норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, судова колегія не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2009 у справі № 03/114-38 –без змін.

Головуючий суддя

Борденюк Є. М.

Судді :

Могил С. К.

Самусенко С.С.