ПОСТАНОВА ВГСУ № 4/149 від 26 січня 2010 р.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2010 р. № 4/149

Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. –головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", м. Київ (далі –Банк)

на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2009 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009

зі справи № 4/149

за позовом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м. Київ (далі –виконавча дирекція Фонду)

до Банку,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ (далі –ЗАТ "СК "Українська страхова група"),

про стягнення 74 655 491,24 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

виконавчої дирекції Фонду –Ворона В.П., Глущенко О.Л.,

Банку –Гаврищук Н.Є., Скобельського С.В.,

ЗАТ "СК "Українська страхова група" –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Виконавча дирекція Фонду звернулася до господарського суду міста Києва з позовом, в якому просило суд: зобов’язати Банк повернути позивачеві депозит за договором від 16.04.2008 №1/VIР строкового банківського депозиту (далі –Договір) у сумі 60 000 000 грн. та стягнути з Банку: 5 689 095 грн. пені за неповернення депозиту; 6 000 000 грн. штрафу за неповернення депозиту понад 10 днів; 713 650, 67 грн. 3% річних від простроченої суми зобов’язання; 3 939 030, 76 грн. втрат від інфляції і 2 844 547,50 грн. процентів за користування депозитом після закінчення строку дії Договору.

У зв’язку з частковим виконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором (повернення депозиту в сумі 16 750 000 грн.) виконавча дирекція Фонду відмовилася від позовних вимог у відповідній частині.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2009 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 (колегія суддів у складі: суддя Пашкіна С.А. –головуючий, судді Синиця О.Ф., Буравльов С.І.), позов задоволено частково:

- Банк зобов’язано повернути виконавчій дирекції Фонду депозит у сумі 43 250 000 грн.;

- з Банку на користь виконавчої дирекції Фонду стягнуто: 5 689 095 грн. пені за неповернення депозиту; 6 000 000 грн. штрафу за неповернення депозиту понад 10 днів; 713 650,67 грн. 3% річних від простроченої суми зобов’язання; 3 939 030,76 грн. втрат від інфляції та 2 844 547,50 грн. процентів за користування депозитом після закінчення строку дії Договору;

- на відповідача віднесено судові витрати зі справи;

- в іншій частині позовних вимог провадження у справі припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій в частині стягнення штрафних санкцій, трьох процентів річних, суми індексу інфляції та відсотків за користування депозитом скасувати та прийняти у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, зокрема, про те, що попередніми судовими інстанціями неповно встановлено обставини справи та невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статей 614, 1060, 1058 та 1061 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 16.04.2008 Банком та виконавчою дирекцією Фонду укладено Договір, відповідно до умов якого:

? вкладник передає, а Банк зобов’язується прийняти грошові кошти для розміщення на депозитному рахунку в Банку з виплатою вкладникові депозиту і процентів на нього;

? вкладник розміщує депозит в сумі 60 000 000 грн. на депозитний рахунок № 26516045225 Банку, МФО 320478 (пункт 1.2 Договору);

? строк розміщення депозиту –з 16.04.2008 по 31.12.2008 (пункт 1.3 Договору);

? Банк зобов’язується виплачувати нараховані проценти до третього числа кожного місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено нарахування, та в день повернення депозиту шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника № 37171004000715, відкритий в ОПЕРУ Державного казначейства України, МФО 820172 (пункт 3.6 Договору);

? Банк зобов’язаний повернути вкладнику депозит не пізніше строку, зазначеного в пункті 1.3 Договору, шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника (пункт 3.7 договору).

? за порушення взятих на себе зобов’язань з повного або часткового повернення суми депозиту та зі своєчасності сплати процентів на депозит Банк зобов’язується сплатити на користь вкладника пеню в розмірі 0,5% від суми невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 10 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вказаної суми (пункт 5.3 Договору);

- 26.01.2009 позивач звернувся до суду з даним позовом;

- протягом розгляду зазначеної справи в суді першої інстанції відповідач частково виконав свої зобов’язання з повернення суми депозиту, а саме 27.01.2009 повернув виконавчій дирекції Фонду 5 000 000 грн., 02.02.2009 –2 750 000 грн., 04.02.2009 –2 750 000 грн., 05.02.2009 – 2 750 000 грн., 22.04.2009 –1 000 000 грн., 23.04.2009 –1 000 000 грн., 29.04.2009 – 1 500 000 грн.;

- сума неповернутого відповідачем вкладу складає 43 250 000 грн.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених виконавчою дирекцією сум депозиту та штрафних санкцій.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

У частині четвертій статті 342 Господарського кодексу України зазначено, що юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Згідно з частинами першою і третьою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною другою статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на наведене місцевий та апеляційний господарські суди цілком правомірно задовольнили позовні вимоги про зобов’язання Банку повернути позивачеві депозит у сумі 43 250 000 грн. Рішення судових інстанцій у цій частині не оскаржується.

Що ж до стягнення інших сум за несвоєчасне повернення грошових коштів, то у цій частині судами було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, дійшовши вірного висновку про те, що до відносин сторін застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), суди, крім відсотків за користування банківським депозитом згідно статті 1061 ЦК України, стягнули три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України. Проте стаття 625 ЦК України передбачає стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У частині ж першій пункту 1 статті 1061 ЦК України зазначено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Таким чином, стягнення процентів за користування депозитом відповідно до статті 1061 ЦК України виключає стягнення процентів річних за статтею 625 ЦК України. Крім того, з судових рішень не вбачається, з якого саме розміру процентів виходив суд, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, оскільки позивач, мотивуючи свої вимоги, посилався загалом на статтю 1061 ЦК України. Проте згадана стаття передбачає в абзаці першому частини першої розмір процентів, встановлений договором, а в абзаці другому цієї частини –проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо договором не встановлений розмір процентів.

Проте, умовами договору розмір процентів встановлювався. Тому, у вирішенні відповідного питання попереднім судовим інстанціям слід було надати оцінку умовам договору депозиту та додаткових договорів №1 та №2 з урахуванням встановленого строку їх дії.

Крім того, відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Аналогічна норма міститься у пункті 5.2 депозитного договору, відповідно до якої сторони не несуть відповідальність за порушення своїх обов’язків за договором, якщо воно сталося не з їх вини; сторона вважається невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язань.

Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки згаданим положенням договору і ЦК України та не досліджено на підставі належних та допустимих доказів наявність вини відповідача у порушенні зобов’язань та вжиття відповідачем заходів для належного їх виконання.

Всупереч посиланням відповідача на ті обставини, що неможливість виконання ним своїх зобов’язань пов’язана зі складним фінансовим станом банку через світову фінансову кризу, суди попередніх інстанцій не перевірили ці доводи та не надали їм належної правової оцінки. У той же час про такі обставини може свідчити запровадження у банку тимчасової адміністрації, інші дії Уряду України та Національного банку України як щодо відповідача, так і стосовно банківської системи в цілому.

Тим часом, відповідно до статті 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Крім того, відповідно до статті 41 ГПК України для роз’яснення питань, що виникають при розгляді господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд має право призначити судову експертизу. Зокрема, таку експертизу можна призначити за необхідності перевірки обґрунтованості розрахунку санкцій, застосованих до господарюючого суб’єкта.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З урахуванням викладеного Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що судові рішення попередніх судових інстанцій прийнято з порушенням вимог статті 43 ГПК України, тобто без повного, всебічного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Оскільки відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, остання підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в частині, яка стосується вимог щодо стягнення сум пені, штрафу, 3 % річних, втрат від інфляції, відсотків за користування кредитом.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і, в залежності від встановленого вирішити спір згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 зі справи № 4/149 скасувати в частині стягнення з публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на користь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 5 689 095,00 грн. пені за неповернення депозиту, 6 000 000,00 грн. штрафу за неповернення депозиту понад 10 днів, 713 650,67 грн. –3 % річних від простроченої суми зобов’язання, 3 939 030,76 грн. інфляційних витрат, 2 844 547,50 грн. відсотків за користування кредитом, після закінчення строку дії депозитного договору.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

3. У решті рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 зі справи № 4/149 залишити без змін.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов

Суддя В. Харченко