ПОСТАНОВА ВГСУ від 01.02.2006р. №32/341

 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. –головуючого Бур’янової С.С. (доповідач) Ткаченко Н.Г.

розглянувши   касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005 року

у справі № 32/341 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Фрегат”

до відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”

про стягнення  68 775,16 грн.,.

За участю представників сторін

від кредитора не з’явилися,

від боржника не з’явилися                                                   

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 року (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено: стягнено з ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь ТОВ “Фрегат” 50775,16 грн. інфляційних витрат та 18000 грн. суми 3% річних. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін з тих же підстав. Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2005 року скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2004 року  і справа передана на новий апеляційний розгляд. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 року залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх інстанцій,  ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської  області від 05.10.2004 року  та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005 року скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на не вірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме ст. 12  Закону України “Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом” (далі по тексту –Закон), ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України і ст.ст. 38. 43, 115 Господарського процесуального кодексу України. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказував, зокрема, на те, що після порушення справи про банкрутство не виникає нових додаткових до основного зобов’язань, у зв’язку з порушенням основного зобов’язання, до яких відносяться не тільки неустойка (штраф, пеня), але і три проценти річних та індекс інфляції. Однак при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції невиконані вказівки постанови суду касаційної інстанції та суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що ні  три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань. Проте, відповідно до  ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), а також не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Отже, протягом дії мораторію не застосовуються також і інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Враховуючи, що положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню лише у разі прострочення боржником виконання грошового зобов'язання та вказана стаття визначає саме відповідальність за порушення грошового зобов'язання, застосування індексу інфляції та нарахування трьох процентів річних є одним з заходів відповідальності за порушення зобов’язань (глава 52 вказаного кодексу) та відноситься до інших санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні ст. 12 Закону. У випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про банкрутство. Отже, з моменту дії мораторію не можуть нараховуватися штрафні санкції, оскільки з цього моменту відсутня вина боржником у несплаті основаної заборгованості, у зв’язку з встановленим обмеженням його волевиявлення щодо задоволення вимог конкурсних кредиторів. Колегія суддів зазначає, що основне завдання мораторію полягає як в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк  виконання яких настав до дня введення мораторію (конкурсна заборгованість), так і в зупиненні  нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання  цих грошових зобов'язань,  тому на конкурсну заборгованість не поширюється  будь-які санкції, в т. ч. три проценти річних та індекс інфляції. Враховуючи те, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну, апеляційному суду необхідно дослідити час порушення справи про банкрутство та здійснення відповідної публікації. За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005 року у справі № 32/341 підлягає скасуванню, а справа передачі на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Враховуючи викладене, керуючись ст. 1115, 1117, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, – ПОСТАНОВИВ:           Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005 року скасувати. Справу передати на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Головуючий                     

Поляков Б.М.                                        Судді                                               Бур’янова С.С.                                                                     Ткаченко Н.Г.