ПОСТАНОВА ВГСУ від 12 лютого 2008 р. № 13-04/2975

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на рішення господарського суду Черкаської області від 03.08.2007р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2007р. у справі №13-04/2975 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" про стягнення 142 201,16 грн.,

за участю представників:

від позивача: Тищенко Г.Г. (довіреність №03/08 від 28.12.07),

від відповідача: Молчанов Р.Ю. (довіреність №08-0212/4 від 11.02.08),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" і просило суд стягнути з останнього 142 201,16грн., з них:  56 460,72 грн. основного боргу, 6 955,94 грн. пені, 74 538,21 грн. штрафу, 1 227,50 грн. –3% річних, 3 018,79 грн. втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки №187/76/К від 28.03.2006р. щодо оплати отриманого товару у строки, визначені договором.

Відповідач вимоги не заперечив, відзиву не подав, доказів проведення розрахунку з позивачем не представив. Представники відповідача повторно в засідання суду не з'явились, вимог суду про надання документів про господарську операцію не виконали.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 03.08.2007р. (суддя Г.М.Скиба), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2007р. (головуючий, суддя Міщенко П.К., судді Тарасенко К.В., Яковлєв М.Л.), позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 56 460,72 грн. основного боргу, 6 955,94 грн. пені, 1 227,50 грн. – 3% річних, 3 018,79 грн. втрат від інфляції та 7 453,82 грн. штрафу. В решті вимог, а саме у стягненні  67 084,39 грн. штрафу відмовлено.

Відмовляючи  у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу саме у розмірі 74 538,21 грн., суди двох інстанцій керувалися п.3 ст.83 ГПК України,  ч.1 ст.233 ГК України, та виходили з того, що сума заявленого до стягнення штрафу непомірно велика у порівнянні з сумою основного боргу - 56 460,72 грн., тому до стягнення підлягає штраф у розмірі 7 453,82 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх змінити та задовольнити позов в частині стягнення з відповідача штрафу у повному обсязі, а саме у сумі 74 538,21 грн. В частині задоволення позову про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, вказані судові акти скаржником не оскаржуються.

У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на порушення судами приписів ст.83 ГПК України, ст.ст.219, 233 ГК України, та вважає, що зменшуючи розмір штрафу, суди проігнорували інтереси позивача, який належним чином виконував  умови укладеного між сторонами договору.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено договір поставки від 28.03.2006р. №187/76/К за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а саме: насіння цукрового буряку, соняшнику, ячменю та пшениці, на загальну суму 248 460,72 грн., а останній –прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 1.2. договору сторони встановили суму товару (вартість договору)  –248 460,72 грн.

Пунктом 4.2. договору сторони визначили, що відповідач зобов'язаний сплатити 248 460,72 грн. у такому порядку:

- перший платіж: 45% вартості договору, тобто 111 807,32 грн. у строк не пізніше 25.08.2006;

- другий платіж: 25% вартості договору, тобто 62 115,18 грн. у строк не пізніше 30.09.2006;

- третій платіж: 30% вартості договору, тобто 74 538,22 грн. у строк не пізніше 31.10.2006р.

Відповідно до п.4.1. договору, оплата товару здійснюється в українських гривнях у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів платіжним дорученням на поточний рахунок позивача. Підставою платежу є даний договір.

Згідно пункту 5.3.1. договору, за порушення строків платежу відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,25 %, але не більше розміру, визначеного законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також додатково штраф у розмірі 30% вартості договору за кожен факт порушення строку платежу.

При цьому, пунктом 5.4. договору сторони передбачили, що нарахування неустойок (штрафних санкцій, пені), за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється до моменту виконання зобов'язань належним чином.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним, та, як вірно зазначено судом першої інстанції, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи  позивач передав відповідачу товар на загальну суму 248 460,72 грн. в асортименті, кількості та за ціною згідно договору, що підтверджується видатковою накладною та довіреністю (а.с.16-17). Проте, відповідач за отриманий товар розрахувався не у повному обсязі, і станом на 30.05.2007р. його заборгованість перед позивачем складає 56 460,72 грн., яку останній просить суд стягнути з відповідача з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України, пені та штрафу, передбачених пунктом 5.3.1 договору.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару, у строки, визначені договором,  а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 56 460,72 грн. грн., колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових підстав для її стягнення з відповідача, з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Погоджується колегія суддів й з висновком судів про часткове задоволення вимог про  стягнення штрафу.

Так, відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 5.3.1 договору, сторони передбачили відповідальність покупця (відповідача) за прострочення виконання зобов’язання за договором: за порушення строків платежу відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,25 %, але не більше розміру, визначеного законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також додатково штраф у розмірі 30% вартості договору за кожен факт порушення строку платежу.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України  надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи поставку позивачем товару на суму 248 460,72 грн., та сплату відповідачем 192 000,0 грн., касаційна інстанція погоджується з висновком судів про надмірне перевищення розміру штрафних санкцій над розміром збитків кредитора. Тим більше, що матеріали справи не містять доказів настання негативних наслідків у позивача від прострочення виконання відповідачем зобов'язання, що свідчить про невідповідність розміру штрафу наслідкам порушення. Окрім того, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем до стягнення штраф у розмірі 30% від суми договору, що складає 74 538,21 грн., перевищує можливі збитки у зв'язку з порушенням зобов'язань і розцінюється колегією суддів як зловживання позивачем своїм правом. Між тим, частиною 3 статті 13 ЦК України встановлено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи приписи названих норм закону, а також статті 233 ГК України, суди двох інстанцій дійшли правомірного висновку про можливість зменшення суми нарахованого штрафу.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваних рішення та постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" залишити без задоволення, а  постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.10.2007р. у справі №13-04/2975  - без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій