Проблемні питання розрахунку авторської винагороди при визначенні митної вартості товарів, що імпортуються

Під час визначення митної вартості товарів, зокрема фільмокопій, рекламних матеріалів та інших аналогічних товарів, до ціни, що була сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, мають додаватися подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

До таких витрат законодавством України віднесено роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів.

Проте, при розрахунку такої авторської винагороди декларанти та митні органи стикаються з рядом проблемних питань.

Наприклад, за умовами дистриб’юторських угод, укладених суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, роялті, що підлягає виплаті нерезиденту, визначається у відсотках від касових зборів за демонстрування кінофільмів на митній території України в майбутньому після їх ввезення.

Об’єктивно сума авторської винагороди залежить від таких факторів, як кількість кіносеансів та кіноглядачів, які в майбутньому переглянуть кінофільм.

У той же час, митне законодавство України та норми міжнародних договорів України, які згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, зобов’язують включати суми авторської винагороди до ціни товарів під час визначення митної вартості.

Отже, розглянемо ситуацію, що склалася через призму українського законодавства.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України (далі - Кодекс) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 260 Кодексу митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень Кодексу.

Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України.

При цьому, порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 262 Кодексу).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 затверджено Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.

Згідно з абзацом одинадцятим пункту 4 вказаного Порядку декларація митної вартості подається обов’язково, зокрема у разі коли покупець сплачує прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів роялті та ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відповідно до частин першої та другої статті 264 Кодексу заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов’язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом з цим, глава 47 Кодексу визначає методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, та порядок їх застосування.

Відповідно до частин другої – п’ятої та сьомої статті 266 Кодексу основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 Кодексу вартість товарів.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 267 Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Аналогічним чином питання оцінки товару для митних цілей регулюються статтею VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Також, згідно з пунктом 1 Загального вступного коментарю до Угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року основою митної вартості згідно з цією Угоди є «вартість контракту», як вона визначена в статті 1. Стаття 1 має розглядатися разом зі статтею 8, яка передбачає, зокрема коригування ціни, фактично сплаченої або, що підлягає сплаті в тих випадках, коли деякі специфічні елементи, які вважаються формуючими частину вартості для митних цілей, сплачуються покупцем але не включаються до ціни, фактично сплаченої або, що підлягає сплаті за імпортовані товари.

Відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 8 зазначеної Угоди при визначенні митної вартості згідно з положеннями статті 1, до ціни фактично сплаченої або що підлягає сплаті за імпортовані товари, серед іншого додаються роялті та ліцензійні платежі, що відносяться до оцінюваних товарів, які має сплатити покупець прямо чи опосередковано в якості умов продажу оцінюваних товарів в тій мірі, в якій такі роялті та платежі не включені до ціни, фактично сплаченої або що підлягає сплаті.

Разом з цим, згідно з частиною п’ятою статті 15 та частиною четвертою статті 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування і мінімальні ставки винагороди за використання об’єктів суміжних прав та порядок їх індексації.

Так, постановами Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 71 та 72 затверджено розмір, порядок та умови виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань і мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за публічне виконання, публічний показ, публічне сповіщення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) творів науки, літератури і мистецтва відповідно.

Наказом Державної митної служби від 31 січня 2007 року № 74 затверджено Методичні рекомендації із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України.

Відповідно до пункту 4.14 глави 4 вказаних Методичних рекомендацій роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли:

- вони стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів росли, порід тварин, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), авторського права;

- товари, які ввозяться на митну територію України та декларуються митному органу, вироблені (виготовлені), марковані, містять або мають інші ознаки використання зазначених об’єктів права інтелектуальної власності;

- ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва товарів на митній території України;

- виконані інші умови, передбачені Митним кодексом України.

Якщо на момент митного оформлення товарів платник має відомості про суму роялті, ліцензійних платежів чи частини виручки, то він зобов’язаний їх включити до митної вартості товарів, яка є основою для обчислення митних платежів, які підлягають сплаті до бюджету.

Якщо на момент митного оформлення сума роялті невідома, то при визначенні митної вартості товарів з урахуванням сум роялті можливі такі варіанти залежно від бази, з якої такі суми вираховуються:

1) якщо базою розрахунку є прайс-лист (прейскурант або інший документ, який встановлює ціну одиниці товару, з якої вираховуються суми роялті залежно від обсягів продажу), то допускається розраховувати орієнтовну суму роялті, виходячи з прайс-листа, діючого на момент митного оформлення товарів, за які сплачуються роялті;

2) якщо базою розрахунку є отриманий прибуток, визначення якого окремо обумовлено ліцензійним договором (договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності), то допускається розраховувати орієнтовну суму роялті за прогнозними показниками суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, які можуть спиратися на суми ліцензійних платежів, сплачені за ідентичний товар у попередньому періоді.

Отже, при розгляді порушеного питання можемо дійти до таких висновків.

Митна вартість і метод її визначення декларуються митному органу декларантом відповідно до положень Митного кодексу України та повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

При цьому, основним методом визначення митної вартості є метод, що обчислюється за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), а кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість не може бути визначена попереднім.

При визначенні митної вартості до ціни, що була сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (серед іншого роялті та ліцензійні платежі), якщо вони не включалися до такої ціни.

Г. Мандра,
начальник відділу зовнішньоекономічного
законодавства Департаменту
фінансового законодавства